Полегшимо життя Насті. 2

Настя – комунікабельна, розумна та кмітлива дитина. Любить гратися, легко йде на контакт з будь-ким та має вельми дивну мрію: ходити до дитсадка, як усі її однолітки.

Анастасія народилася здоровою, розвивалася за своїм віком, без будь-яких відхилень. Батьки й старший брат не могли натішитись своєю принцесою. Аж тут, за 2 місяці до другого дня народження, дитина чомусь почала дуже багато пити, худнути й втрачати апетит. Крихітка потрапила в стаціонар з ковідом, а вже там поставили діагноз – цукровий діабет 1 типу.

Мама й досі пам’ятає, хоч вже минуло майже 4 роки, той момент, коли в палату зайшли делегація лікарів і повідомила: "У вашої дитини цукровий діабет 1 типу, інсулінозалежний". Мама навіть сприйняла це несерйозно й була впевнена, що лікарі щось наплутали, адже доця ще така маленька, а це хвороба дорослих. Але реальність перемогла: біль, жах сім’ї потроху вщухав. Прийшло усвідомлення, розуміння. З часом – і навички з цим жити: рахувати вуглеводи, колоти інсулін, витримувати паузи... Хоч як би це не було важко, донечка та її щастя варта будь-якої втоми: фізичної чи моральної.

Навіть звичайний вірус тепер повністю збиває Анастасію з колії: цукор стає некерованим, потрібно набагато частіше міряти глюкозу, робити "підколки" інсуліну. Також важко, наприклад, коли дитина грається з дітками і хоче бути, як всі – їсти коли захоче, що захоче. Не так просто пʼятирічній дитині пояснити, що так, як всі не можна, потрібен укол перед будь-яким прийомом їжі.

Але родина не покидає старань і віри в те, що їхня люба Настя матиме таке ж яскраве, кольорове дитинство, як і її однолітки. Станьте їхньою підтримкою на цьому шляху, допоможіть придбати сенсори безперервного моніторингу глюкози!