Посмішка попри біль. 3

Їй доводиться переступати через безліч перешкод, вона робить це з дня на день. Вона навчилася не помічати косих поглядів чиновницького нерозуміння. Вона хоче, як і всі батьки, щоб її дитину цінували, яким би він не був. Вона більше, ніж хто б то не був, боїться за своє дитя: що буде з ним без неї? Вона бореться за його потрібність: навіть якщо йому важко щось робити, він гідний уваги.

Може, Ви подумаєте, що все тут написане зовсім Вас не стосується, але ж Вам випадково може зустрітися така мама з такою дитиною: посміхніться йому, навіть якщо він Вам не посміхається, простягніть руку, якщо він не може з вами привітатися. Поясніть своїм дітям, що так трапляється в житті, просто хтось сильний, а хтось слабкий. І сильні допомагають слабким, це і робить нас людьми.

Хтось відрізняється від інших, але це не означає, що він поганий, потрібно просто навчитися його розуміти. За допомогою "не таких", ми змінюємося самі, ми стаємо кращими, допомагаючи їм. Ми вже знайомили вас, Друзі з Артемом у нашому попередньому проєкті. Артем єдиний син мами. Йому майже 20 років. Завжди дуже складно організовувати збори на лікування для дорослих і важко хворих діток. Воно і зрозуміло, маленьких завжди шкода більше і є ймовірність повного відновлення втрачених функцій організму. Але що робити зневіреним мамам дорослих діток? Таким, як Артемко.

Він – доросла дитина, і важка форма ДЦП, мікроцефалія і епінапади не залишили йому великих шансів на повне відновлення. Тепер мама хлопця бореться за те, що б йому не стало гірше і він не втратив набуті з таким трудом навички. Навички, які далися йому не просто, а з великими труднощами, і з великими матеріальними затратами. Суми на реабілітації космічні! І не під силу одній сім'ї вимученої довгою хворобою. Тому мама Артема просить допомоги для свого єдиного маленького великого хлопчика!