Розхідники для помпи – це спасіння для Артема

Новий 2024 рік Артем зустрів у реанімаційній палаті. За декілька днів до того лікар направив його здати аналіз на рівень цукру. Зранку здали аналіз, а в обід хлопчика вже госпіталізували. Тоді всі знання його мами про діабет були на рівні "буває у людей похилого віку, які їли багато солодощів". І коли Артем почав пити багато води, вона звернулася до нефролога, оскільки гадала, що в сина щось із нирками.

Потім для мами й Артема почався справжній жах, бо кожен прийом їжі означав укол інсуліну та, окрім цього, проколи пальчиків щогодини. А уколів Артем дуже боїться. Хлопчик плакав та просив: "Мамочка, я не буду їсти, тільки не коли мене". Мамі здавалося, що це страшний сон, і він має закінчитися, що лікарі помиляються, бо в їх родині ні в кого не було діабету, Артем займався спортом та правильно харчувався. Після виписки з лікарні мама з сином звернулася в Інститут ендокринології в Києві, де діагноз тільки підтвердили. Втративши останню надію на помилку лікарів, мамі довелося взяти себе в руки й навчитися жити далі...

Жінка почала вивчати інформацію про діабет та зрозуміла, що єдиний їх порятунок – це інсулінова помпа, бо вона дозволяє робити один прокол на 2-3 дні, а не до 10 уколів щодня. Безоплатно держава помпи не надає. Тому продавши все, що можна, та заручившися допомогою друзів і колег, мама придбала сину помпу. Як він радів, що можна їсти та вводити на помпі вуглеводи, а не робити уколи щоразу! Навіть не зважав на образи однолітків що він ходить з "кнопковим телефоном", бо помпа на нього схожа. Але наявність помпи – це ще не все. До неї постійно потрібні розхідні матеріали – інфузійні набори, резервуари, сенсори тощо. Звичайна українська сім’я не в змозі впоратися з постійними витратами на таке обладнання, тому сподівається на допомогу.