Сенсори, які рятують підлітку життя

У всіх родин, де є важкохворі діти, життя розділене на "до" та "після". Життя "після" для родини Тимофія розпочалося 4 січня 2024 року. Хлопчику було тоді 12 років. Родина Тимофія – переселенці з Донеччини, які були вимушені покинути свій дім назавжди. Тимофій втратив не тільки дім, але й друзів, рідних і все своє оточення. Другим ударом для дитини було те, що на війні безвісти зник його тато. 

Звісна річ, що для підлітка це був дуже великий стрес. Мама намагалася підтримати Тимофія, як могла, в нього навіть з’явилися нові друзі. Але перенесений восени ковід дав ускладнення: Тимофій став млявим, почав дуже стрімко втрачати вагу, його постійно мучила спрага. Стан Тимофія погіршувався, він здав аналіз крові. Коли отримали результати, мати вже чекала на "швидку" допомогу, бо дитина вже лежала без сил. В Тимофія почався діабетичний кетоацидоз – гостре ускладнення цукрового діабету – і від коми хлопця врятувало тільки диво.

Для мами це був шок та несприйняття, але майже відразу вона зрозуміла, що тільки від неї залежить, як далі буде жити її дитина. Далі був величезний шлях вивчення діабетичної літератури, добору їжі, звикання до нового способу життя. Певний час компенсація була надскладною, бо виписаний інсулін не підходив дитині. Ситуація покращилася в липні, коли Тимофію встановили інсулінову помпу. Помпа у хлопчика не автоматична, і він мусить нею керувати самостійно. Без постійного моніторингу крові сенсорами йому дуже важко орієнтуватися, коли треба вводити інсулін.

На жаль, помпа потребує використання розхідних матеріалів. Мамі фінансово дуже важко купувати всі розхідні матеріали для помпи. А хлопцю вкрай необхідні сенсори глюкози крові, які вже неодноразово рятували йому життя при частих гіпоглікеміях.