Щастя - це коли діти не хворіють

Малюки Микита і Гліб Чорнокнижні - двійнята. Вони дуже хочуть вирости здоровими і радувати довго-довго своїх маму й тата. Для цього потрібно побороти важкий недуг - ДЦП. Лікарі радять складний курс реабілітації, однак грошей у сім'ї на лікування немає.

«До Вас звертається Мар'яна Чорнокнижна, мама двійнят Микитки та Гліба 2012 року народження. Мої синьоокі синочки народилися раніше строку, у віці 32 тижнів. Їм робили санацію верхніх дихальних шляхів, інтубацію трахеї, хлопчики були підключені до апарату штучної вентиляції легенів. За 35 хвилин після пологів дітей перевели в реанімацію, стан був вкрай тяжкий. У відділенні поставили діагноз: внутрішньоутробна інфекція, пневмонія, ураження центральної нервової системи, синдром церебрального пригнічення, кардіопатія, недостатність кровообігу. У реанімації малюки пробули на кисні 20 днів...

Після довгої і важкої терапії, ми нарешті відправилися додому і не могли натішитися нашому щастю. Здавалося, все позуду. Але м'язовий тонус у діток не падав. Багаторазове обстеження головного мозку, ортопеди, неврологи - всі запевняли, що це пройде, робіть масажі, пийте медикаменти. Я суворо дотримувалася лікарські прописи: давала по 7-10 препаратів на день, робила уколи, ЛФК, масажі, ходили на плавання і катання на м'ячиках щодня. Діток двоє, я вибивалася з сил, але не опускала руки. А тонус не проходив, і малюки відставали у розвитку. У 6 місяців вони тільки навчилися тримати невпевнено голову. Та я навіть не підозрювала, що найстрашніше попереду. У 7 місяців нам поставили страшний діагноз ДЦП середнього ступеня тяжкості, затримка стато-моторного розвитку, косоокість. Дали довідку про інвалідність.

Так почалася наша нескінченна боротьба за кожний новий рух. Ми з чоловіком прикладаємо всі зусилля для проведення ефективного лікування малюків, проведення процедур, але цього мало. У 9 місяців ми пройшли курс лікування в Центрі реабілітації ім.Євтушенко, стан дітей покращився, з'явилася позитивна динаміка в кінцівках знизився м'язовий тонус, наріс обсяг рухової активності. Але найголовніше - здійснилася моя мрія, про яку я кожен день просила у Бога - синочки стали перевертатися, а Гліб тягнутися до іграшок!

На літо я поставила собі мету: зробити все, щоб мої дітки могли сидіти самостійно. У цьому нам може допомогти новий курс реабілітації в одному із спеціалізованих центрів або клінік. Лікарі ще дуже рекомендували голковколювання і вправи ЛФК за китайською методикою. Але для нас таке лікування дуже дороге і без сторонньої допомоги нам не впоратися. У нашій ситуації здоров'я дітей залежить від грошей, щоб оплатити дорогу, але необхідну реабілітацію.

Прошу Вас, допоможіть поставити дітей на ноги, допоможіть зібрати гроші на курс терапії! Я так хочу бачити їх здоровими і щасливими, бути щасливою сама. Батьківське щастя - це коли діти не хворіють».