Що з моїм сином?

Цього малюка звуть Максим, і він народився шляхом кесаревого розтину. Відразу після народження хлопчика з діагнозом "внутрішньоутробна гіпоксія" забрали в реанімацію. Довгі два тижні Максимчик провів у реанімації під штучною вентиляцією легень і в медикаментозному сні. Два місяці син з мамою провів в обласній лікарні. Його лікували. Але що саме лікували?! На запитання мами: "Що з моїм сином?", лікарі знизували плечима і не могли дати відповідь.

Цього малюка звуть Максим, і він народився шляхом кесаревого розтину. Відразу після народження хлопчика з діагнозом "внутрішньоутробна гіпоксія" забрали в реанімацію. Довгі два тижні Максимчик провів у реанімації під штучною вентиляцією легень і в медикаментозному сні. Два місяці син з мамою провів в обласній лікарні. Його лікували. Але що саме лікували?! На запитання мами: "Що з моїм сином?", лікарі знизували плечима і не могли дати відповідь.

Після двох місяців, проведених у лікарні, Максима з мамою виписали додому. Так почалися звичайні будні, і ніхто з лікарів, котрі лікували хлопчика, не давав порад, що і як потрібно робити. Дні змінювали ночі, час летів, а вони і не знали, що цей час для них надзвичайно важливий!

У Максима є ще старша сестра, тому мама почала розуміти, що молодший син розвивається не так, як повинен на свій вік. Звернення до невролога не давало ніяких змін, а час ішов! Вони зверталися до державних центрів реабілітації, де отримували відмову, оскільки у хлопчика не оформлена інвалідність. Коли хлопчикові виповнився рік і 2 місяці, мама звернулася в приватний центр, де малюк почав проходити реабілітацію.

Ось тоді у Максима з'явилися перші результати: дитина навчилася перевертатися зі спини на живіт, він навчився тримати голову. Лікар-невролог цього центру – одна з перших, хто зміг пояснити мамі ситуацію з її дитиною, встановивши правильний діагноз: ДЦП, спастичний тетрапарез, ЗПМР.

Для того, щоб вчасно возити сина на реабілітації, тато працював не покладаючи рук. За 8 місяців вони змогли пройти 4 курси. Але тут з'явилася нова проблема: в один день Максим прокинувся, і у нього почалися судоми. Знову реанімація, лікарня, МРТ головного мозку, і до діагнозу хлопчика додали ще судомний синдром. Багато центрів в Україні бояться брати на реабілітацію дітей з епі-активністю.

За 4 роки сім'я об'їздила всю Україну в пошуках хороших центрів з сильними реабілітаціями. Максим уже проходив курси іпотерапії в Миколаєві, в київському Центрі стимуляції мозку хлопчик пройшов три курси реабілітації. І після цього у нього з'явилися результати: дитина намагається сидіти самостійно, він став набагато спокійнішим і уважнішим, цікавиться іграшками і намагається взяти їх в руку. У нього також відновлюється мова, хлопчик почав кликати маму, відповідати "так" і "ні". Але, на жаль, всі заощадження родини за 4 роки лікування закінчилися. Тато працює на заводі кораблебудування, отримує мінімальну зарплату. Мама весь час доглядає за лежачою дитиною-інвалідом і отримує пенсію в розмірі 2 500 грн. Батьки просять допомоги у всіх небайдужих людей побороти підступну недугу Максима!

ПІБ: Тютюнник Максим Олександрович, 04.09.2013 р.

Місто: Миколаїв

Діагноз: ДЦП, спастичний тетрапарез, ЗПМР, судомний синдром медикаментозна ремісія 2 роки