Щоб почути тупіт ніжок. 10

Дитина з інвалідністю... Про це сім’я Лямзіних дізналася понад 6 років тому. Материнське серце не хотіло миритися, вірити, погоджуватися. Мама дала обіцянку собі та синочку, що зробить все, аби почути перші слова, побачити перші кроки.

І ось крапля за краплею вони йдуть до перемоги, хоч це нелегко, але вони дуже намагаються. Микита не знає дитинства всі ці роки: постійні реабілітації, обстеження, ЛФК, масажі, заняття з логопедами. Чимало зусиль докладено, аби здійснити мрію – повести синочка до школи. Минає час гнітючого розпачу, надії, що лікарі помилилися, сподівань, що все минеться, і дитина буде такою, як усі, без особливостей і додаткових потреб, та з роками прийшло розуміння, що на все потрібен свій час та праця.

Минають роки, Микита росте, настав час роздумів та вибору, як далі виховувати та лікувати дитину. Як зробити так, аби дитина почувалася комфортно в цьому світі, щоб не викликати зайвого подиву, зневаги від однолітків. У дитинства немає інвалідності. Всім дітям, навіть із найскладнішими діагнозами, потрібна соціалізація, спілкування, дружба, нові враження. Тому сім’я вирішила, що восени цього року Микита піде до школи, вже неможливо відтягувати цей момент. Хлопчика чекає інклюзивний клас, інклюзивне навчання. Але необхідно підтримувати його фізичний стан, бо без реабілітації дитина стає слабкішою фізично. Без логопедичних та психологічних занять не розвивається мовлення...

Родина звертається за допомогою, тому що без фінансової підтримки їм не подолати ці труднощі: "Микиті конче необхідна реабілітація, допоможіть нам адаптувати нашого майбутнього школяра у шкільне середовище, щоб він розвивав свої здібності, щоб синочок не відчував себе іншим, зайвим, небажаним".