Щоб почути тупіт ніжок. 11

Микиті лише 6 років, але пройшов він вже багато випробувань на своєму шляху, щоб наблизитися якомога ближче до справжнього дитинства, яке має бути у кожної дитини. Через складний діагноз всі ці роки у нього постійні реабілітації, обстеження, ЛФК, масажі, заняття з логопедами.

А 24 лютого родина була змушена покинути свій будинок. Було неможливо повірити, що це відбувається вдруге! У 2014 році сім'я була змушені виїхати з м. Луганськ, але тоді не було дитини і було не так страшно, адже не розуміли до кінця, що відбувається, просто виїжджали з надією за тиждень повернутися... Цього разу їхали вже маючи сина з інвалідністю, що сприймає все по-своєму, і найменша паніка і шум викликають у нього істерику.

Вранці пролунав сильний вибух, мама з дитиною на руках опинилася у куті кімнати, посипалися шибки, було враження, що звалилися сходові проліти в усьому будинку. Микита скрутився як кошеня, сильно притиснувся і повторював "грім, грім". Складно було повірити, що це бомбардування. Все тремтіло і ходило ходором. Перша реакція – заціпеніння... Але потрібно було вибиратися, сходи перекривали віконні рами, шибки, частини стін, але вдалося дісталися машини, щоб виїхати з міста. Було відчуття бездомності, божевілля – коли їдеш і не розумієш, куди ти повернешся, де твої речі, у тебе нічого немає.

Весь шлях Микита був сам не свій, повторював "додому, додому", показуючи пальчиком назад. Коли зупинилися у готелі, Микита нарешті з полегшенням витягнув ручки й ніжки в ліжку та заснув виснажений, навіть не поївши. Попереду була ще довга і важка дорога.

Хлопчик дуже важко переніс ці події, замкнувся, став дуже млявий емоційно та фізично. Перестав розмовляти. За тиждень все тіло від пальців ніг до верхівки голови покрила висипка. Аналізи показали, що це реакція організму на стрес. Найвразливішою для дитини виявилася розлука з бабусями, вони опинилися в окупації без зв'язку. Нервове виснаження та відсутність курсів реабілітації дуже погано позначилися на фізичному, емоційному та психічному стані Микити. Він став швидко втомлюватися, погано утримувати голову.

Кожен день батьки докладають чимало зусиль, аби стан синочка поліпшився, бо восени цього року хлопчик має йти до школи. Його чекає інклюзивний клас, інклюзивне навчання.

Тому ми вкотре просимо допомоги зібрати кошти на реабілітацію Микиті. Курс лікування покращить фізичний, психічний та мовний стан дитини. І малий стане міцнішим та витривалішим, зможе спілкуватися з однолітками, навчатися, у нього з'явиться майбутнє, попри все...