Сім років боротьби за повноцінне життя Міши

Михайлик – дуже весела та добра дитина, але через вроджену хворобу він не може самостійно ходити і добре сидіти, він погано бачить і відстає у розвитку від своїх однолітків. Хлопчик пройшов багато випробувань і пережив багато болю, він сім років бореться за своє життя та за змогу ходити, бачити чи сприймати побачене.

Михайлик дуже радіє, коли отримує похвалу за виконану роботу над собою, а кожна пройдена реабілітація приносить йому нові вміння та позитивні результати. Тому, щоб досягти більших результатів та не втратити набуті навички, він повинен займатися з реабілітологами, проходити іпотерапію, сенсорну інтеграцію тощо. 

Михайлик народився під новий рік, лікарі виписали його з пологового на третій день, але коли малюкові виповнилося шість місяців, він не міг самостійно сидіти, не звертав увагу на іграшки та людей, погано розумів звернену мову. Звернувшись до лікарів, у хлопчика спочатку виявили катаракту обох очей, провели дві операції з її видалення, а згодом ще дві – з заміни кришталиків. В рік хлопчику зробили МРТ та діагностували вроджену ваду розвитку ЦНС, гіпоплазію мозолистого тіла та черв’я мозочка, спастичний тетрапарез нижніх кінцівок і затримку психомоторного розвитку. Та, на превеликий жаль, в чотири роки у Михайлика з’явилася епілепсія. 

Хлопчик пройшов багато реабілітацій, уроків із розвитку та занять сенсорної інтеграції, і в нього були дуже гарні результати, лікарі казали, що він дуже перспективний хлопець. Але коли прийшла повномасштабна війна, сім’я переїхала в інше місто, де проводити реабілітації не було можливості. Понад півроку Михайлик не займався з реабілітологами, і це відобразилося на його здоров’ї: повернулася спастика м’язів, він почав невпевнено сидіти.

Завдяки небайдужим людям Михайлику вдалося пройти один курс реабілітації, але цього дуже мало для повернення втрачених навичок. Сім’я вже вичерпала всі заощадження, тому просить допомоги, бо реабілітація – це шанс на повноцінне життя для їх сина.