Владу потрібні сенсори

Час, коли Владик навчався у 2 класі середньої школи, став переломним у житті хлопця. Як у багатьох дітей з діабетом 1 типу, дитина опинилася в реанімації с кетоацидозом. Після цього пролунав вирок лікарів – інсулінозалежний діабет. Родина була вимушена переїхати в Київську область, Владик змінив школу. У новій школі однолітки поважали Влада, хоча він і сором’язливий, але щирий та добрий. Хлопець дуже цінував ставлення нових друзів до нього.

З часом Влад почав розуміти свою хворобу, знав як рахувати хлібні одиниці та скільки чого на його вагу йому можна з’їсти, колов собі інсулін та контролював рівень цукру. З початком повномасштабної війни в Київській області хлопець з родиною попав під окупацію. Влад пережив дуже великий стрес, який вплинув на його психологічний стан. Після пережитого Влад став мовчазним та вже не має тієї іскринки в очах, як раніше. Зараз хлопець з родиною переїхав у Дніпро до бабусі, але продовжує навчатися в ліцеї Київської області, тільки онлайн.

Хлопець довго приймав інсулін неналежної якості, також пубертат зіграв свою роль – і нещодавно Влад потрапив у лікарню з ацетоном та високим рівнем цукру. Лікарі змінили йому інсулін, і зараз хлопцеві дуже важко слідкувати за стрибками рівня цукру звичайним глюкометром. Пальці Влада набряклі, бо постійно кожні пів години їх потрібно колоти та вимірювати глюкозу. Владу дуже необхідні сенсори, завдяки їм можна зрозуміти, як працює новий призначений інсулін, а ще пальці хлопця відпочинуть від проколів.

Фінансове становище батьків Влада складне. Батько має інвалідність з дитинства, до того ж 4 роки тому він пережив трепанацію черепа й тяжку кому. Він не може повноцінно працювати. Забезпечити хлопця сенсорами вони не можуть, тому потребують нашої підтримки.