ЇЇ пальчики потребують відпочинку

Василісі 13 років. Вона звичайний підліток: мріє, навчається, займається спортом, любить настільний теніс і чирлідинг. Дівчинка вміє ставити перед собою цілі й наполегливо до них іти. Це добра, щира, талановита дитина, якою безмежно пишаються батьки.

Три роки тому життя родини змінилося назавжди – Василіса потрапила до реанімації у стані діабетичної коми. Саме тоді родина вперше почула страшний діагноз – цукровий діабет І типу, інсулінозалежний.

Для батьків це був справжній шок, адже в родині ніхто не мав такого захворювання. Вони не знали його перших симптомів та не могли уявити, що звичайна спрага чи слабкість можуть бути ознаками небезпеки.

Майже місяць Василіса провела в дитячій лікарні. Саме там почалося нове життя – життя, у якому інсулін потрібен щодня, без вихідних і свят. Лікарі пояснили, що це аутоімунне захворювання, розвиток якого міг бути спровокований сильним стресом. А стресу в житті дівчинки, на жаль, було дуже багато.

На початку повномасштабної війни родина пережила окупацію, була змушена залишити рідний дім, жити в чужих людей, чекати звільнення свого міста й починати життя заново. Можливо, саме тоді організм дівчини й не витримав.

У мами крається серце, коли згадує, що Василіса дізнавшись про хворобу, поставила собі мету: одужати до Нового року. Новий рік настав, але хвороба не відступила. Потім дівчинка чекала Великодня, сподіваючись, що на таке свято вона неодмінно одужає. Василіса терпляче переносила уколи, вимірювання цукру, усі обмеження, бо щиро вірила, що скоро все мине. Мама не знаходила в собі сил сказати, що діабет І типу не минає. Лише через рік вона змогла чесно поговорити з донькою. Тоді вони разом прийняли найважливіше рішення – не боротися із життям, а навчитися жити по-новому.

Сьогодні Василіса вже добре розуміє, що стабільний рівень цукру – це дисципліна, інсулін, правильне харчування, фізична активність та постійний контроль. В останньому дуже допомагають сенсори моніторингу рівня глюкози.

Мама працює вчителем математики дистанційно в тій же школі, де навчається Василіса, тому має можливість бути поруч з нею. При діабеті це іноді життєво необхідно.

На жаль, фінансове становище родини наразі не дозволяє Василісі користуватися сенсорами постійно, тому їм потрібна наша підтримка.