Змінити життя Вікторії

Семирічна Віка - весела, добра, чуйна дівчинка, наповнена життєрадісністю та позитивом. Вона охоче займається карате та має досягнення у спорті.

Ще зовсім недавно життя Вікторії було сповнене дитячими мріями, щирим сміхом, зустрічами з друзями, спортом та підготовкою до першого класу. Попереду на неї чекали нові відкриття, великі мрії та безтурботне дитинство. Але одного дня її життя розділилося на «до» і «після». Батьки не можуть забути фатальні слова лікаря: «У вашої дитини діабет першого типу». Вони не могли усвідомити, як дитина, яка ще кілька днів тому була весела і активна, зараз потребує термінової госпіталізації з високим ацетоном та критичним цукром з позначкою 34! Вікуся знаходилася у передкомовому стані. Далі все було як в тумані. Єдине, що тоді було зрозуміло – життя вже ніколи не буде, як раніше.

Часу на відчай не було, тому батьки Віки почали вчитися жити по-новому: опановували інсулінотерапію, вчилися рахувати вуглеводи, контролювати рівень глюкози вдень і вночі, бути готовими до будь-якої ситуації. А найголовніше - шукали слова, щоб пояснити маленькій донечці, чому відтепер інсулін стане її супутником на все життя. Найболючіше для них чути слова Віки: «Мамочко, я ж просто хочу бути, як усі дітки…».

Тепер її життя - це постійний контроль рівня цукру. Найважчим залишаються страх нічних гіпоглікемій та нескінченні проколювання пальчиків - щонайменше десять разів на добу, вдень і вночі. Для батьків кожна ніч перетворилася на тривожне чергування, коли страшно пропустити небезпечне падіння цукру. Згодом вони почали користуватися сенсорами безперервного моніторингу глюкози. Саме сенсори дозволили контролювати рівень цукру цілодобово та значно підвищили безпеку Віки. Вже через місяць вона змогла повернутися до школи, знову зустрітися з друзями, продовжити займатися спортом. Батьки щодня роблять усе можливе, аби наблизити життя доньки до того, яким воно було раніше.

Для Віки та її батьків сенсори - це спокій та впевненість, можливість гуляти із друзями, розважатися, не залишати спорт, яким Віка захоплюється, адже по-іншому не зможе продовжувати і звичайно, це життя без постійних болісних проколювань та безсонних ночей батьків.

Проте самостійно купувати на постійній основі сенсори для сім'ї фінансово дуже важко, оскільки виховують ще сина з аутизмом, який потребує постійних корекційних занять, обстежень та медикаментозної підтримки. Має змогу працювати тільки батько, мама постійно з дітьми, які потребують контролю та догляду.

Ми просимо допомогти забезпечити дівчинку сенсорами постійного моніторингу, адже для неї - це шанс мати звичайне дитинство.