Артемчик має стати чемпіоном!

«Ми чекали на Артемка 14 років. Важкі пологи, глибока недоношеність, киснева недостатність стали наслідком встановленого діагнозу ДЦП. З самого народження і дотепер ми часті гості в лікарнях. За рік дитина навчилася повзати на четвереньках і стояти біля опори тримаючись руками. Для нас це колосальні успіхи! Тому звертаємось із великим проханням допомогти нам здійснити нашу мрію – побачити як Артем, усміхнений і щасливий, крокує до нас самостійно».

«Син народився передчасно із вагою 1 200 грамів і, закричавши один раз, перестав дихати. Цілий тиждень під апаратом штучної вентиляції легенів спричинив набряк головного мозку (гідроцефалія). Глибока недоношеність спричинила ряд проблем, що виникли із нервовою системою. Лікарі одразу нас попередили, що попереду потрібно буде багато сил, терпіння, роботи над дитиною не тільки центрам, а й батькам.

РЦ «Апіс-Меліфіка» дав крок за кроком прогрес у розвитку нашої дитини, син швидко став на четвереньки і почав повзати, хоча рік тому він навіть не міг перевертатися на бік самостійно. Зараз пробує стояти біля опори самостійно. У 2,9 років Артем добре спілкується із дорослими і дітьми, малює, складає пазли, рахує чудово українською мовою і навіть англійською, знає вже всю абетку.

Оскільки в реабілітаційному центрі, який ми відвідуємо у Хмельницькому, щоб лікувати Артема немає умов для проживання, то квартиру нам доводилося знімати самостійно. І якийсь час нам вдавалося оплачувати лікування Артема самостійно також. Але зараз розуміємо, що дитина росте, і кількість реабілітаційних курсів потрібно збільшувати, щоб мати прогрес у результатах, а можливості такої ми не маємо. Мій чоловік працює електриком і заробляє небагато. Я не працюю, так як доглядаю сина. Коштів катастрофічно не вистачає на реабілітації, тому що ще нам потрібно купувати уколи, які колемо дитині щодня проти накопичення рідини в головному мозку і для сприяння відновлення нервової системи. Від держави допомоги на придбання ліків годі й чекати, а зупинитись у лікуванні зараз буде означати пожиттєвий супровід для мого сина від батьків. Але ж ми не вічні! Все вказує на те, що моя дитина не безнадійна і зможе ходити самостійно!

А ще Тьома часто питає мене: «Мама, а чому мої ніжки не ходять?» Поки що я не знайшла у собі сил розказати усю правду моєму малюку. Бо знаю, що дуже скоро це дитяче питання може залишитись у минулому.

Просимо, допоможіть, не будьте байдужими до нашого прохання подарувати нашій дитині вільне пересування цим світом!

Із щирою вдячністю і повагою до вас, родина Лєсніків».

ПІБ: Лєснік Артем Юрійович, 06.07.2012 р.

Місто: Чернівецька область, Новодністровськ

Діагноз: ДЦП, спастична диплегія