Хочу бігати по ранковій росі. 2017

Як мало в житті ми вміємо цінувати… В русі швидкоплинного життя ми часто не маємо часу на такі прості речі, як подякувати Богові за те, що здорові, можемо ходити… Таких людей багато. Можливо, і я б досі була однією з них, якби в мою сім’ю не прийшло горе.

Страшний діагноз лікарів я почула, коли народила свого первістка Дениса. Під час важких пологів у дитини стався крововилив у мозок. Лікарі винесли вирок: ДЦП. Ще вагітною я уявляла, як моя дитинка скаже перше слово, зробить перший крок. Але доля склалася по-іншому. Денису зараз 7 рочків, і у нього не виходить самостійно зробити свій перший крок. Але мене як маму не покидає надія, що я побачу перші кроки своєї дитини. Цього року Денис уже учень першого класу, але в школу ми не ходимо, до нього приходить вчителька, яка проводить з ним індивідуальне навчання.

Він дуже хоче вчитись, але найбільше хоче ходити. Після 11 курсу лікування у клініці Козявкіна Денис почав повзати, може самостійно посидіти тривалий час, старається постояти біля опори без моєї підтримки. Він радіє найменшим своїм досягненням, бо що просто і звично для нас - дається йому дуже важко. Але мій синочок дуже старається, і я вірю, що лікування, яке іде йому на користь, обов’язково поставить його на ніжки.

Тож ми з синочком просимо Вас: люди, які читають це (бо якщо Ви це читаєте, то Вам небайдуже життя інших людей), допоможіть зібрати кошти на лікування. Без Вашої допомоги нам з Денисом не справитися!

ПІБ: Гарвасюк Денис Миколайович, 06.09.2009р.

Місто: Івано-Франківська обл.

Діагноз: ДЦП