Хвороба надає хоробрості: 4 етап зборів

"Вам залишилося місяць – максимум два!" - за останні шість років я не раз чула цю фразу. Надії більше немає, але я живу! І не перестаю дякувати Богові за прожиті дні і небайдужих людей, та за надану допомогу. А вона потрібна постійно, адже фактично матеріальні ресурси моєї родини давно вичерпані. Зараз потрібно пройти ще один ривок – курс хіміотерапії. Сподіваюся?ви мені в цьому допоможете і я впораюся, бо іншого виходу в мене немає!

Шість довгих років триває моє дане Богом випробування. Точка відліку – 2009: рак матки, операція з видалення, онкооблік в поліклініці. Здавалося, все позаду – і раптом стало важко дихати. Рентген і суворий вирок – саркома легенів, 4-а стадія!

Лікарі розводять руками і відправляють додому готувати білі капці. Рідні та друзі моляться про диво, і воно трапляється. Дзвінок із Києва, що перевернув моє життя: "Приїжджайте, вас можна оперувати!"

Вирізана саркома важила 1,5 кг! Далі з перервою в три місяці ще дві операції – на правій легені (видалення метастазів) і на лівій легені. Це дуже нелегко, але я не здавалася, адже мене підтримували мої рідні, друзі і зовсім незнайомі люди, яким я дуже вдячна.

Я намагалася з усіх сил – кожні три місяці в мене комп'ютерна томографія, відносне затишшя, але як виявилося – перед черговою бурею. В організмі пішли множинні метастази, болі стали просто нестерпними, дихати ставало все важче, знеболювальні перестали допомагати. Здавалося, що це все!

Але в Хоспісі, куди я потрапила, лікарі вирішили за мене поборотися і призначили хіміотерапію, щоб гальмувати розвиток метастаз. Це спрацювало! Перерви між прийомом таблеток збільшилися, я, як і колись, могла вирощувати квіти і няньчитися з онуками. Навіть з тією якістю життя, яке у мене було, я вірила в свою удачу і сподівалася! Адже надія  це обручі, які не дають лопнути серцю.

Завдяки шести курсам хіміотерапії я вийшла в довгоочікувану ремісію, але прогноз останньої томограми виявився невтішним: метастази проросли скрізь, навіть у м'язах, неначе мстилися за майже повноцінну щасливе життя. Хотілося ридати ридма, укрившись ковдрою.

"Повір, в інших усе набагато гірше, і вони сподіваються", - втішав мене лікар. Мені завжди щастило на хороших людей. Морально я готова йти вперед і далі, але тепер моє життя в Ваших руках. Я прошу допомоги у всіх людей, навіть тепер, коли просвіту в кінці тунелю не видно.

"Найбільша темна ніч буває перед світанком!" - говорили китайські мудреці. У боротьбі за життя я не одна, я не втрачаю віру в свої сили і сподіваюся, що з вашою допомогою я проживу ще не один рік. Я дуже хочу жити і довести на прикладі своєї історії, що немає нічого неможливого і все є здоланним!

ПІБ: Вершигорова Людмила Миколаївна, 15.07.1959

Місто: Київ

Діагноз: лейоміо-Sа тіла матки ст.І Т1N0M0 (з 2009 року), продовження хвороби: Mts в заочеревинні вузли, легені, вторинний больовий синдром, після 4-го ПаллПХТ, прогресування хвороби у 2015 р: зріст вогнищ, стан після 1-го ПаллПХТ в 2015 р. кл.гр.ІІ