Максимко потребує підтримки в лікуванні. 2

Уже пройшло півтора року після встановлення у Максима діагнозу "інсулінозалежний діабет 1 типу". Відтоді життя його сім’ї кардинально змінилося. Перші місяці в батьків було відчуття, що вони потрапили в інший вимір, звідки немає дороги до звичної реальності. Але час лікує. Мамі знадобився рік, щоб повернутися до позитивних думок.

Спочатку мамі було страшно залишати сина в школі, фактично наодинці з його станом. Адже медичні працівники школи не допомагають з моніторингом рівня глюкози в крові учня та не можуть робити ін’єкції інсуліну. І керівництво школи, і вчителі, і однокласники ставляться до Максима з розумінням. Вчитель дає хлопчику можливість робити перекуси, виходити під час уроку, відповідати на телефонні дзвінки від батьків.

Батьки працюють для того, щоб зробити діабет у Максима керованим способом життя. Можна сказати, що це їх марафон, який вони змушені бігти щодня. Мама хлопчика впевнена, що діабет, як і будь-яке важке хронічне захворювання, підштовхує людину дужче цінувати життя та наповнювати його. Зараз школа для її сина не тільки отримання знань – це і простір для спілкування, і можливість розвиватися та висловлювати думки та мрії.

Завдяки підтримці благодійників, Максим може вести спосіб життя, найближчий до його однолітків, і не відчувати себе "інакшим". Це забезпечується завдяки сенсорам моніторингу глюкози – сучасними медичними приладами, що полегшують життя людей з діабетом, роблять його більш безпечним. Допоможемо Максиму придбати сенсори, адже його сім’я цього заслуговує.