Зробити все можливе

Дитячий церебральний параліч – невиліковний. Проте за правильного лікування можливо максимально компенсувати дефекти розвитку. Вероніка має всі шанси на повноцінне життя, але нам важливо відреагувати вже зараз, терміново. За умови своєчасної реабілітації діти з такою формою ДЦП можуть самостійно пересуватися з 5-6 років. Але допомога потрібна саме тепер, коли збережені рефлекси Веронічки, і можна виправити її рухові навички! Через рік може бути вже пізно…

Веронічка надто поспішала прийти в цей світ – вона народилася достроково, на 35-му тижні вагітності. Через асфіксію плоду було здійснено ургентний кесарів розтин. У важкому стані дитину перевели до відділення реанімації новонароджених. Дівчинці було проведено інтенсивну терапію. У неї розвинулася гемолітична хвороба з високим рівнем білірубіну. Всім відома безпечна "жовтуха", на жаль, проявила себе у загрозливій формі. Проведено загальне переливання крові.

Потім було лікування у відділення патології новонароджених. Та повернути час назад було неможливо – у центральній нервовій системі вже стались незворотні зміни. Так почалася важка довготривала боротьба за здоров’я та якість життя маленької Вероніки. Внаслідок гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС виник синдром рухових порушень, з приводу чого проводилось неодноразове лікування в неврологічному відділенні Житомирської обласної лікарні. У 9 місяців Вероніці було вставлено діагноз: ДЦП, гіперкінетична форма.

У свої 2,5 років Вероніка не може похвалитися звичними досягненнями дитини свого віку. Вона не може тримати голівку, перевертатися, сидіти, повзати, ходити. Попри серйозність діагнозу, при гіперкінетичний формі ДЦП прогноз значною мірою залежить від своєчасності та безперервності лікування і реабілітації. Батьки з самого народження дівчинки не припиняють боротися за свою крихітку. Самотужки вони пройшли вже чотири курси реабілітації в м. Житомирі. Потім була реабілітація в Києві, Борисполі, Одесі, Вінниці і Львові. На щастя, методика професора Козявкіна у Львівському реабілітаційному центрі дала хоч і невеликі, але такі довгоочікувані позитивні результати! У Вероніки вже покращився зір. У мами з’явилася надія на нове майбутнє її дівчинки.

Сім’я Галицьких проживає в містечку Коростень Житомирської обл. Тато Вероніки – пенсіонер, мама перебуває в декретній відпустці. Сімейний бюджет вичерпано тривалим безперервним лікуванням доньки. А попереду ще стільки боротьби, яка потягне за собою не лише моральні, а й матеріальні ресурси. Дівчинці знадобиться ще не один курс реабілітації, та батьки сильні й витривалі в цій боротьбі. Вдома Вероніку з нетерпінням чекає її сестричка – першокласниця Софійка. Вона щиро вірить, що маленька сестра скоро зможе з нею бавитись.

Спостерігаючи за позитивними зрушеннями у стані Вероніки, батьки не втрачають надію, що їх дитя зможе-таки ходити, сидіти, тримати ложку, сказати перші слова. Такі звичні прості речі – зараз найбажаніша мрія для батьків Вероніки.
Ми в змозі втілити цю мрію в життя. Сума допомоги посильна, та вона необхідна "на вчора". Треба встигнути.

ПІБ: Галицька Вероніка Сергіївна, 25.07.2015 р.

Місто: Коростень, Житомирська обл.

Діагноз: ДЦП, гіперкінетична форма зі стійкими важкими руховими і трофічними порушеннями, затримка мовленнєвого розвитку